В своєму житті я завжди чогось шукала. Коли заходила в православну церкву, то відчувала щось не зрозуміле у моїй душі, яка не знала спокою. Через деякий час, коли я була в Чапаєвській церкві і коли пролунали слова призиву на покаяння, я відчула як Дух Святий діє на мене тому більше не змогла стояти осторонь і вийшла на покаяння. Я не могла говорити, щось не давало мені промовити ні слова до Бога лише сльози текли по моїх щоках. І коли все ж таки я сказала Богу, щоб Він простив мої гріхи і увійшов в моє серце, я відчула як наче камінь, який давив мене, десь дівся й мені відразу стало так добре і легко, що хотілося всім, кого зустріну, розказати про моє покаяння. 
Потім прийняла Водне хрещення, як говорить Слово Боже. Через рік після хрещення Бог дарував мені можливість навчатися на учителя недільної школи для дітей в Кременчуцькому Біблійному коледжі. Склала іспити, а коли нам об’явили скільки потрібно набрати балів для вступу, то я не добрала два бали, потрібно було вісімдесят чотири, а в мене було вісімдесят два. Я дуже засмутилася, але вірила в те, що Господь привів мене туди, а це означає, що Він це зробив не даремно. Потім Зігаленко Олександр Васильович - директор коледжу, сказав, що можуть навчатися всі і ті навіть, які не набрали достатню кількість балів. 
Два роки проминули дуже швидко і вже на фініші Бог знову дарує ще одну можливість продовжити навчання на вищому рівні – Бакалавр християнської освіти. І знову ще два прекрасні роки навчання й спілкування з віруючими промайнули дуже швидко. Хоча був час коли я хотіла навіть залишити навчання, але я вдячна Господу за тих сестер, яких Він мені подарував там у коледжі, за їхні молитви за мене, які виявилися не даремними. Я зросла духовно і продовжила своє навчання. На захисті диплома я була першою, і тільки завершила захист, відразу стала до молитви разом з іншими за тих, кому ще потрібно було «захищатися». 
На вручення диплому я запросила свого пастора Лимар Юрія Михайловича. Разом з ним також звичайно ж приїхав і мій чоловік Толя, а також моя донечка Валя ( їй дуже кортіло подивитися де навчалася її мама ввесь цей час). Після урочистого вручення диплому була невелика перерва, а потім був святковий обід. Коли ми співали християнський гімн «Манит серце мечтою», було дуже сумно тому, що за ці чотири роки, які я навчалася, ми стали однією сім’єю. Також було дуже важко тому, що зараз роз’їдемось по своїх домівках і може лише тільки там де нині наш Господь, знову побачимо один одного. Тому ми домовилися, що коли Господь продовжить наше життя, зустрітися через п’ять років. 
Навчання дуже змінило мене й моє життя. Дуже багато я відкрила для себе нового, що колись було не зрозумілим, допомогло мені духовно укріпитися й зрости. 
І в завершення хочу сказати слова подяки нашому Господу за все, а також моїм братам і сестрам в Чапаєвці та моїй рідній Кедині Горі за вашу підтримку і духовну, і матеріальну, а слава за все нехай буде нашому Отцю Небесному. Амінь!