" Німий свідок "
Особисте свідчення сестри Люби Гончар
Кожен по різному приходить до Бога. Можна було почути, як говорили:" Я пам'ятаю, як він чи вона приходили до церкви". І люди свідчили за інших, бо бачили як ті переживали за почуте і сприймали Благу звістку.
А у мене свідок німий, і він не може розказати за всі мої переживання. Це абрикоса, яка росла біля будиночка, який мав надпис "Дім молитви" і в якому проходили богослужіння. Окрім Бога Всезнаючого, тільки вона знала всі мої емоції і всю мою поведінку, коли я ховалася за нею, щоб ненароком хтось мене не помітив. Тільки вона одна вислуховувала мої страждання і терпеливо вислуховувала й мовчала.
Я більше приходила до своєї "подружки" коли збиралась молодіжка. Цікаво було знати, що вони там роблять, адже серед них моя єдина дитина, мій єдиний син Рома. Пригадую як із вікна падає світло на абрикосу, а я стою поруч і заглядаю. Видно як Рома щось розповідає і було дуже дивно, що його всі слухають.
Часто обіймала абрикосу і плакала. Розповідала їй про своє"горе", що мій син потрапив до баптистів, ховалася за її стовбуром від вітру і грілася біля неї коли був мороз.
Люди було пошепки запитують: " Ти чому тут стоїш?", а я:" Та просто так стою і все!". Дерево ж мене нічого не питало й не зачіпало і без того стривожену душу. Стояла собі мовчки на своєму місці і чекала коли все закінчиться і я вдостовірюсь, що нічого поганого не було.
Але все таки настав той день, коли я вперше насмілилась зайти в молитовний будинок. А перед цим дуже полаялась дома із мамою і сином. Кричала аж синіла: "Ти нікуди не підеш!" А мама так спокійно мовила:" Мені, щось так холодно стало. Піди, доцю, подивися мабуть криша здвинулась на хаті." Я швидко вискочила на двір і дивлюся на кришу, а вона на місці і тільки чую, як у хаті сміються Рома з мамою. І тоді мені син сказав:"Кричать добре вмієш, а в церкву прийти боїшся", я відповіла:" А от тобі на зло піду!" і пішла. Сиділа я в зібранні як наче на розпеченій сковорідці. Пастор Віктор Дєєв розповідав про батьків і дітей, і їхні відносини згідно Слова Божого. А у мене в голові: " І коли він встиг все розказати, прийшли ж разом?". Під час слухання проповіді чомусь так соромно стало за своє життя, за свої вчинки і відносини в сім'ї. По-закінченні Рома запитав: " Ну що сподобалось?", я ж сказала, що не сподобалось і, що більше не прийду! Пройшов час ... .
Зараз я з Ісусом Христом. Хожу в зібрання до нового Дому молитви, який ми збудувала з Божою допомогою. Хожу славити Його й дякувати за те, що Він знайшов нас з Ромою в цьому страшному світі й не уявляю своє життя без Господа і без Церкви Його.
Немає уже давно старої хатинки і немає від абрикоси й пеньочка. Але я дякую Богу за таку вірну "подружку", що була в моєму житті під час мого навернення до Спасителя Христа. Яка стояла на одному місці і в щирому мовчанні вислуховувала всі мої жалоби, мужньо витримувала всі мої бурчання і принесла найкращий плід.
І коли в мене буває важка година, я падаю на коліна перед Богом і молюсь до Нього. Прошу, щоб Він дав мені сили триматись одного місця, терпляче вислуховувати свого ближнього й стійко переносити всі незгоди, як колись це робила моя "подружка". І Він відповідає мені словами Апостола Павла:
" Умію я й бути в упокоренні, умію бути й у достатку. Я привчився до всього й у всім: насищатися й голод терпіти, мати достаток і бути в недостачі.Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі." (Фил.4:12,13)
Кожен по різному приходить до Бога. Можна було почути, як говорили:" Я пам'ятаю, як він чи вона приходили до церкви". І люди свідчили за інших, бо бачили як ті переживали за почуте і сприймали Благу звістку.
А у мене свідок німий, і він не може розказати за всі мої переживання. Це абрикоса, яка росла біля будиночка, який мав надпис "Дім молитви" і в якому проходили богослужіння. Окрім Бога Всезнаючого, тільки вона знала всі мої емоції і всю мою поведінку, коли я ховалася за нею, щоб ненароком хтось мене не помітив. Тільки вона одна вислуховувала мої страждання і терпеливо вислуховувала й мовчала.
Я більше приходила до своєї "подружки" коли збиралась молодіжка. Цікаво було знати, що вони там роблять, адже серед них моя єдина дитина, мій єдиний син Рома. Пригадую як із вікна падає світло на абрикосу, а я стою поруч і заглядаю. Видно як Рома щось розповідає і було дуже дивно, що його всі слухають.
Часто обіймала абрикосу і плакала. Розповідала їй про своє"горе", що мій син потрапив до баптистів, ховалася за її стовбуром від вітру і грілася біля неї коли був мороз.
Люди було пошепки запитують: " Ти чому тут стоїш?", а я:" Та просто так стою і все!". Дерево ж мене нічого не питало й не зачіпало і без того стривожену душу. Стояла собі мовчки на своєму місці і чекала коли все закінчиться і я вдостовірюсь, що нічого поганого не було.
Але все таки настав той день, коли я вперше насмілилась зайти в молитовний будинок. А перед цим дуже полаялась дома із мамою і сином. Кричала аж синіла: "Ти нікуди не підеш!" А мама так спокійно мовила:" Мені, щось так холодно стало. Піди, доцю, подивися мабуть криша здвинулась на хаті." Я швидко вискочила на двір і дивлюся на кришу, а вона на місці і тільки чую, як у хаті сміються Рома з мамою. І тоді мені син сказав:"Кричать добре вмієш, а в церкву прийти боїшся", я відповіла:" А от тобі на зло піду!" і пішла. Сиділа я в зібранні як наче на розпеченій сковорідці. Пастор Віктор Дєєв розповідав про батьків і дітей, і їхні відносини згідно Слова Божого. А у мене в голові: " І коли він встиг все розказати, прийшли ж разом?". Під час слухання проповіді чомусь так соромно стало за своє життя, за свої вчинки і відносини в сім'ї. По-закінченні Рома запитав: " Ну що сподобалось?", я ж сказала, що не сподобалось і, що більше не прийду! Пройшов час ... .
Зараз я з Ісусом Христом. Хожу в зібрання до нового Дому молитви, який ми збудувала з Божою допомогою. Хожу славити Його й дякувати за те, що Він знайшов нас з Ромою в цьому страшному світі й не уявляю своє життя без Господа і без Церкви Його.
Немає уже давно старої хатинки і немає від абрикоси й пеньочка. Але я дякую Богу за таку вірну "подружку", що була в моєму житті під час мого навернення до Спасителя Христа. Яка стояла на одному місці і в щирому мовчанні вислуховувала всі мої жалоби, мужньо витримувала всі мої бурчання і принесла найкращий плід.
І коли в мене буває важка година, я падаю на коліна перед Богом і молюсь до Нього. Прошу, щоб Він дав мені сили триматись одного місця, терпляче вислуховувати свого ближнього й стійко переносити всі незгоди, як колись це робила моя "подружка". І Він відповідає мені словами Апостола Павла:
" Умію я й бути в упокоренні, умію бути й у достатку. Я привчився до всього й у всім: насищатися й голод терпіти, мати достаток і бути в недостачі.Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі." (Фил.4:12,13)
