chapaevka-church

"І я зрозуміла, що тепер моя черга"




Особисте свідчення сестри Чумак Наталії

Мир вам, любі брати і сестри! Хочу поділитися з вами тим, як Господь став моїм особистим Спасителем. Народилася я в м. Маньківка, в невіруючій сім`ї. Тато і мама розлучилися, коли мені було 2, а сестрі 10 років. Пам`ятаю, як у дитинстві, бабуся декілька разів водила мене до Православної церкви, але мене завжди ,чомусь, лякали ікони на стінах і я не любила той специфічний запах, ще й потрібно було довго стояти. Коли мені було 4 роки, моя сім`я переїхала до м. Умань, але ми часто їздили в гості до мами мого вітчима в Маньківку. Саме ця жінка навчила мене молитви "Отче наш", якою я кожен вечір молилася до Бога, ще не зовсім усвідомлюючи значення слів. Десь у віці 8-10 років, я вперше потрапила на зібрання євангельських християн, чи то із США, чи із Англії, точно не пам`ятаю, які приїхали до Умані і в клубі проводили зустрічі на протязі тижня. В кінці, мені подарували дитячу Біблію, в якій проповідник написав мені свої побажання. Це для мене було так важливо! У 1994 році моя сестра одружилася і проживала з чоловіком в с.Чапаєвка. На канікулах, я завжди приїжджала до них в гості. І от, в один із таких візитів, я потрапила до будинку Ільїної Світлани (мені було 12 років), де я, вдруге, зустрілася з євангельськими християнами. Це були брати і сестри з церкви ЄХБ м. Золотоноша. Не дивлячись на юний вік, мені дуже сподобалися історії з життя Ісуса Христа і самого проповідника – Яценка Олексія Наумовича, я з "відкритим ротом" слухала кожне слово. Багато що з тієї зустрічі, я пам`ятаю і до сьогодні, а саме, ту ненав`язливу атмосферу домашнього затишку (без зайвих ароматів), чай з печивом, а головне - не потрібно було довго стояти і виконувати якісь незрозумілі для мене обряди. В 13-14 років я побувала у християнському таборі в Чапаєвці, наприкінці якого я вперше покаялася. Але канікули закінчилися і я повернулася до свого повсякденного життя з іншими інтересами, колом спілкування. Мама з вітчимом почали займатися підприємницькою діяльністю, ми стали краще жити (в матеріальному плані), але емоційного спокою в нашій "родині" не було (завжди були непорозуміння з вітчимом). Йшов час, я підросла, і зрозуміло, коли немає Бога в житті людини, там є "інший бог". Він знає наші слабкі місця, тим більше, у підлітковому віці - алкоголь, цигарки, стосунки з хлопцями. Я не стала, на жаль, виключенням із правил. Але, все ж зверталася до Нього, кожен вечір молилася перед сном за свої потреби, Він був для мене словом "дай", "хочу", "потрібно", "благослови" і т.д. Сталося, що коли мені було 14 років, нам довелося знову переїхати в Маньківку, так було краще для бізнесу. В якийсь момент, почали відбуватися не зовсім добрі речі (це зараз я розумію, що Господь все так влаштував), мама з вітчимом брали в борг (в доларах і під відсотки) гроші, писали розписки, в яких зобов`язувалися повернути вчасно. Одній людині дали під заставу квартиру. Не пам`ятаю якого року, курс долара піднявся удвічі, і ми опинилися у "борговій ямі". Весь заробіток йшов на погашення боргу, розвивати бізнес не було за що, і мама з вітчимом вирішили що він поїде за кордон, а потім влаштується і забере її. Коли він поїхав мені було 15 років, сьогодні - 27, за ці роки від нього ми не отримали жодної звістки, не знаємо де він, що він, чи живий. І почалося "пекло"! Кредитори забили на сполох, а в нас не було за що жити, не кажучи вже про борг. Потрохи, з нашої 3-х кімнатної квартири, почали зникати речі: меблі, побутова техніка, прикраси. В кінці - кінців, дійшла черга і до квартири. Я зараз дивуюся, як ми виживали! Тільки Господь знає! Тільки Він тримав нас, давав сили! В мамину голову почали закрадатися думки про самогубство, а я - гуляла і заливала ці обставини алкоголем кожні вихідні, або коли не було чим зайнятися. Слава Ісусу, що Він утримав маму від жахливої помилки, слава за те, що знаходилися люди, які нам допомагали. В 2001році, після закінчення школи, мене відправили жити до сестри в Чапаєвку, як же я цього не хотіла! Знову переїзди, зміна оточення, звісно, моєї думки ніхто не запитував. Славлю Господа, за чудову сестру і її чоловіка, які прийняли мене третьою дитиною в свою сім`ю, піклувалися, доглядали. На той час, в Чапаєвці вже була досить велика община християн, побудований прекрасний храм, багатьох з цих людей я давно знала. Вони прийняли мене з любов`ю, терпінням, але я не поспішала бути кожного разу в зібранні, могла залишитися в неділю вдома, дивилася телевізор. Сестра – Іра і її чоловік – Володя були охрещені і несли служіння в церкві. Я влаштувалася на роботу в місцевий магазин, вступила до технікуму, і так само палила, вживала алкоголь, але Господь вже почав працювати в моєму житті! З часом, почали відпадати непотрібні звички. Якось, тримаючи в руках цигарку, я подумала, що ці люди, з якими я працюю, знають, що я ходжу до церкви, а я - псую репутацію нашої церкви своєю поведінкою. Після того, я викинула цигарку і пообіцяла Богові, що "зав`яжу". Проходили дні за днями, я трішки звикла до Чапаєвки, з`явилися найкращі друзі - Вітя і Марина, які час від часу нагадували мені, що вже час покаятися, адже так довго ходжу до церкви. Я "благополучно" відкладала покаяння на інший день, аргументуючи, що ще не готова. У 2004 році я їхала на роботу до Києва і тішила себе думкою, що покаюся там у якійсь церкві, де мене не знають, бо якось не зручно це робити при всіх братах і сестрах в Чапаєвці, та ще й скільки в собі треба всього змінити, і те покинути і це. Господь, просто вже грюкав у "двері мого серця", але я ще не здавалася. І ось, одного разу, я приїхала в Чапаєвку на свято Жнив, ми з молоддю співали пісню і я почала плакати, сльози котилися по щоках - я зрозуміла, як сумувала за церквою, зрозуміла, що моє місце тут! В кінці служіння був заклик до покаяння, моя сестра - Іра і Лідуся співали пісню "Кончается собранье" (моя улюблена), а біля мене стояла Марина і говорила щоб я виходила. Славлю Господа, за таку подругу, яка завжди підтримувала мене, Господь через неї в той момент прямо вказував, що мені потрібно зробити. Але моя гордість не пускала мене і я поставила Богові ультиматум: "Я вийду каятися лише в тому разі, якщо вийде Леся Кравчук"! Сказано-зроблено! Стою і бачу як виходить Леся, і я зрозуміла, що тепер моя черга. Як зараз пам`ятаю ті слова, що лунали в моїй голові: "Ну що ж, Господи, пообіцяла, тепер піду". Як кажуть, було море сліз і вже потім, йдучи додому, я подумала: «Чому ж я так довго не могла цього зробити? Це ж так легко, начебто кам`яну брилу з плечей скинула!». Влітку, 2005 року я прийняла хрещення, намагаюся брати активну участь у житті церкви, служити тими дарами, якими Він нагородив мене. Я здобула багато хороших і вірних друзів, головний з яких - мій небесний Татусь! У 2008 році покаялася моя мама, тато дуже проти нашої церкви, але я молюся і вірю що настане день і ми разом прославимо нашого вірного, люблячого і чудового Бога!
АМІНЬ!

Фінансова підтримка

Якщо у вас є бажання підтримати церковне служіння, пишіть нам через форму контакти , вказавши в темі підтримка церкви.

Форма входу

Реєстрація

Календар

Наше опитування

Чи являється для вас молитва перед їжею чимось особливим?
Всего ответов: 50

Друзі сайта


Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0