Особисте свідчення сестри Ліди Пономаренко



Про Бога я чула з дитинства. Коли боліла, мама читала мені молитву «Отче наш» і в її ніжних обіймах я засипала. Я добре знала. Що молитва до Бога є і зцілення, і допомога в біді. В свята і в неділю ми не працювали бо гріх робити в такі дні (так мене навчали). Про Ісуса я вперше почула від бабусі Василини. Вона розповідала мені, що в Ісуса Христа було 12 апостолів і Він з ними ходив і зціляв хворих. Я уявляла їх собі, як людей які випромінюють світло. Дитинство минуло, але бажання більше дізнатися про Бога залишилося. Мені дуже хотілося читати Біблію, та ніде не зустрічала книги з такою назвою. До Православної церкви почала ходити як вийшла заміж. На Пасху ми брали спечені паски, крашені яйця, сало, ковбасу, сіль, хліб, складали в кошик і йшли до церкви як і всі люди один раз на рік. Чоловік курив за огорожею, а я чекаючи доки «батюшка» почне свій обряд шукала на території знайомих, щоб привітати з Пасхою. Так я відвідувала церкву.  
А коли працювала в І міській лікарні, то моя співробітниця запропонувала мені Дитячу біблію, бо я їй говорила, що дуже хочу почитати Біблію. Коли я привезла цю книгу додому, то ми з дітками жадібно прочитали її, насолоджуючись прекрасними біблійними історіями. Та все таки це не була справжня Біблія і ця спрага ще не була повністю вгамована. І ось одного разу до сестри мого чоловіка Свєти завітали віруючі, які розповідали про Бога й молилися за людей, та коли я хотіла прийти то мені чомусь не дозволили того разу. Проте я не здавалася і дуже просила Свєту, щоб мені дозволили прийти в те зібрання, бо і я мала проблеми з чоловіком. Коли мене все ж таки запросили, то я ще із собою взяла і Світлану Степенко й ми разом прийшли в дім Ільїних на бібілійне зібрання. Вечір вдався дуже цікавим і не звичайним, я багато почула про Бога, про те як Він нас спасає і любить людей. Особливо мене вразило те, що Син Божий був відданий на страждання й смерть за гріхи всіх людей і мої в тому числі, щоб ми мали життя вічне в Царстві Його. Так розпочалися постійні зібрання в тому будинку кожного четверга. Ми дуже радо приймали гостей, і ось одного разу нам привезли Біблії. Ви не представляєте ту радість, що я мала, адже я нарешті отримала Книгу про Яку мріяла скільки часу. Моя перша Біблія і зараз зі мною, старенька, але така рідна! 
В зимку 1997 року я покаялась, а влітку прийняла святе Водне хрещення. Нині вже десять років, як я служу Господу і не тільки не жалію про це, але і не уявляю своє життя без цього, адже Спаситель сказав: « Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною.(Матв.16:24)». Більше того, я вдячна Богу, що і моя доня Юлічка служить Христу разом зі мною. Серце болить за свого сина Сашу та маю велику надію, що одного разу і він прийме Ісуса в своє серце і ми всією сім’єю будемо поклонятись і служити Йому. Хочеться як можна більше зробити для Бога, адже життя таке коротке й не знаєш , що буде завтра. Не успіла оговтатись після похорон чоловіка, як уже відійшла у вічність моя матуся і тільки Господь допомагає все це перенести й жити далі. Ніколи я не думала, що в 40 років буду вже вдовою, а мої діти напівсиротами. Та є Господь, який не залишає у біді й скорботах, завжди підтримає і знайде час вислухати молитву серця мого. Дякую Йому за церкву нашу, що мене підтримала й підтримує особливо в такі моменти. Дякую за молитовну групу, яку Господь дозволив утворити у нас вдома і яка є великим підбадьоренням для мене й багатьох. 
Любі брати й сестри, й всі хто читає це моє свідчення, поспішіть послужити Господу поки є сили для цього! Молімося один за одного, адже всі ми цього потребуємо! 
Я молюсь і люблю вас всіх, любов’ю нашого Господа Ісуса Христа. «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою.(Iван.13:35)»