По великій милості Господній, я сьогодні знаходжусь в Чапаєвці з дітьми Божими в церкві Ісуса Христа. Я ще не бачила вас, дорогі брати і сестри, але коли почула від дочки Анни, що в Чапаєвці відбулося пробудження, то в радості й молитвах прославила Бога за Його велику любов. Я дякувала Отцю, що ще благодатні двері спасіння відкриті й Дух Божий призиває грішників до Ісуса Христа.
Мене Господь призвав ще в 1942 році в с.Лебедені, де я і народилася в 1925 р. Мені було 17, мої батьки були "православними" й не хотіли, щоб я ходила до "штундів" й поносили дітей Божих. Це був час війни і в скорості німці забрали всіх молодих на роботу в Німеччину, серед них була і я (в перший набір). Проте в такий жахливий час я дякувала Богу, бо Він поміг мені бути разом із віруючими сестрами і у добрих хазяїнів, де ми у вихідні збирались, читали Слово Боже, співали псалми й молились. За ці три роки Бог укріпив мене у вірі.
У 1945р я повернулась у рідне село Лебедин, де вже зросла місцева церква і налічувала 90 членів. Я дуже зраділа цьому і постійно відвідувала зібрання й училася співати. Хоча батьки і казали віруючим, що коли повернуся я живою із Німеччини, то не будуть більше перешкоджати мені ходити в зібрання, проте коли я повернулася, - почалися нові випробування від них. 
Літню одіж я якусь все ж таки мала, а от зимової не було і справляти мені не хотіли. Я в сім'ї старшою була серед дітей. Окрім мене були ще дві сестри і брат. До війни для мене було набрано набор для пальто: сукно, підкладка і ватин, залишилось тільки зшити все це. І ось батько поставив умову – або зібрання, або пальто! І я відмовилася від пальто, щоб бути з Богом і церквою Його. А в зібрання ходила! Воно проходило тоді по хатах, від нас не далеко, то я накину батькового рваного кожуха і черевики 45 розміру й утечу так, щоб батьки не помітили. Так Бог укріпляв мене у вірі і так я прожила з батьками 5 років, при цьому працюючи в колгоспі. Вони все мені казали, що в церкві мало хлопців і що я не вийду ніколи заміж, але Бог давав мені сили вистояти в цих випробуваннях.
А в 1950р Господь послав мені брата за 45км від с.Лебедина, який раніше мене не знав і я його теж. Вийшла заміж і почалося сімейне життя. Робота в колгоспі була тяжкою, а час ще тяжчий – атеїстичний. Жили з його батьками 12 років. Народили 6 дітей. Двох Господь забрав у вічність ще до року віком, а чотирьох виростили. За колгоспною роботою я їх мало бачила, але молилася за них ввесь час до мого Господа. В школі діти також піддавалися випробуванням, кривді і насмішкам. Діти ж обіду несли на маму. Так повиростали, повиучувалися і пішли в мир, де повиходили заміж за не віруючих і узнали, що таке жити без Бога. А я не переставала молитися до Бога. І слава Господу, сьогодні 3 доньки й один внук прийняли Ісуса Христа і охрестилися в Ім'я Його. Але син і троє внуків ще є не віруючі і тому я постійно молюся за них. Молюся також й за тих, хто увірував і їхні церкви: і в Чапаєвці, і в Лебедині, і в Ромейково, і в Калигірці, і Черкасах, і в Умані, бо скрізь рідні.
Особливо молюсь за Чапаєвську церкву, бо ще молода, а диявол не перестає нагнітати, хоч і свобода.

Завжди залишайтеся вірними Богу, любі мої брати й сестри у Христі!
І нехай Господь благословить усіх вас і ваші сім'ї

Сестра відійшла у вічність 26 липня 2013 року