Мій улюблений вірш з Біблії говорить, що Бог так ніжно і ненав'язливо стукає до кожного грішного серця й просить прийняти Його жертву, милосердя, довготерпіння, любов до нас. Слава Йому – нашому живому всемогутньому Богу.Як ви думаєте, скільки можна чекати відповідь на молитву? Ми нетерплячі і завжди хочемо мати швидку відповідь на неї, і як добре, що Бог не такий як людина, але довготерпеливий. 
Він довго терпів на мою відповідь – 40 років, а на мамину – 60. Тільки тепер я розумію, що моя віруюча тітка, отримала відповідь на свої молитви, аж через скільки років. 
Я, як думалось мені, прийшла в церкву Євангельських християн-баптистів, випадково. На той час, а це був 1994 рік, моя тітка виїхала в США і мама попросила передати їй листа через віруючих американців, які були в той же самий час в Золотоніській церкві. З неохотою я поїхала туди, хоча і мала при цьому якийсь страх. Там мені сподобався спів, відносини між людьми і з тих пір я, моя донька і мама, почали велосипедами їздити на богослужіння в Золотоніську церкву. Мені дуже подобалися проповіді, але в кінці служіння пастор Віктор завжди говорив про можливість покаяння. Я не хотіла чути цих слів, думала це ж так соромно вийти перед усіма людьми каятись. Тоді я вирішила, - ходити в церкву буду, а каятися і приймати хрещення ні. А вже через півроку, через страх попасти до пекла, я визнала перед усіма Ісуса Христа своїм особистим Спасителем і Господом. А згодом і охритилася. 
Але після цього в мене довго була духовна депресія. Хоча здавалося, що все нібито в порядку. Я була вдячна, що поруч п.Віктор, брати й сестри із Золотоніської церкви, але я не могла нікому довіритись зі своїми переживаннями. Назад дороги вже немає й попереду я не бачила цілі. 
Добрими ділами я хотіла догодити Богу, старалася не грішити, коли це вдавалось то раділа, а коли ні то на душі було дуже важко. 
"Духовна" реабілітація відбулася коли я поїхала навчатися в Кременчуцький Біблійний коледж. Але спочатку було так, що я собі "навіяла", що буду навчатися тільки на учителя Недільної школи, вже і заяву була подала. Та Господь сказав "Ні" і коли мені вже потрібно було їхати на навчання, Він поставив перешкоду цьому – я попала в лікарню з двома малими внучками. Подяка Йому, що я не потрапила на те навчання, бо вже через рік я була на факультеті "Церковний бібліотекар". 
"Пробач мені Господи, що спочатку я не хотіла вчитись, а хотіла лише мати книги, а Ти мені дав набагато більше." 
І там у мене відбулося нове народження від Ісуса Христа, я знайшла живого Бога, знайшла мир, радість, спокій. Маю дуже велику родину братів і сестер. 
Подяка Богу за ті благословіння, які Він посилає на нашу церкву – наша церква налічує 385 книг. Також подяка братам і сестрам, що вони дозволяють поповнювати її за рахунок церковних коштів. Радію, що хоч і не багато, але є і не віруючі читачі, бо надіюсь, що читання "моїх" книг допоможе їм знайти правдиву Дорогу. 
Як важливо з дитинства направити дитину на правильний шлях, щоб вона змалку могла мати вірного Друга, Якому можна у всьому довіритись і Який дасть і підтримку, і втіху, і опору. Дякую Богу також за моїх внучок, з якими ми і читаємо, і співаємо, і вивчаємо вірші, і молимось. Славлю Бога за моїх трьох внучаток і чекаю на народження четвертої, а також молю Господа, щоб і вона могла прославляти Його. 
За все слава, хвала й поклоніння Отцю, Сину, і Духу Святому. Амінь! З любов'ю сестра в Господі Ольга.