Від повного відчаю до досконалого спокою

17,02,19 Богослужіння Церкви Христа Спасителя



2 Доки, Господи, будеш мене забувати назавжди, доки будеш ховати від мене обличчя Своє?
3 Як довго я буду складати в душі своїй болі, у серці своїм щодня смуток? Як довго мій ворог підноситись буде над мене?
4 Зглянься, озвися до мене, о Господи, Боже мій! Просвітли мої очі, щоб на смерть не заснув я!
5 Щоб мій неприятель не сказав: Я його переміг! Щоб мої вороги не раділи, як я захитаюсь!
6 Я надію на милість Твою покладаю, моє серце радіє спасінням Твоїм! Я буду співати Господеві, бо Він добродійство для мене вчинив...
(Пс.12:2-6)

Коли ми читаємо цей псалом Давида, то бачимо наскільки його серце було спочатку обтяженим обставинами життя і як із повною покорою та надією тільки на Бога, воно здобуває такий важливий спокій, мир та правдиву радість.

Цар Давид перебував у смертельній небезпеці через переслідування ворогами, що хотіли його вбити. Причому був момент, коли Давид міг позбутися свого головного переслідувача, але не скористався тим випадком, бо мав страх Божий і приймав все у своєму житті, як волю Його(1Сам.24:5-7). Та гонитва за ним не закінчувалася і сили ставали все меншими, а виснаження заставляло його волати з відчаю. Але він залишився вірним своїй надії тільки на Господа й взивав саме до Нього за допомогою. І ми бачимо, що випробувавши Давида, Бог дав йому і перемогу, і таку необхідну радість у серці його. А натомість його кривдним Саул через свою гординю і впертість пожав Господнє покарання у свій час.

Цей псалом і ця історія Давида була актуальною у всі часи і наше теперішнє не виключенню тому. Змінювалися і суспільства, і правителі, і культура, і все інше, але проблема відчаю серця й необхідністі миру та радості для нього були і будуть завжди. Сьогодні ми піддаємося утискам іншого виду ворогів, але "господар" їхній той самий, що колись у Едемському саду втягнув людину у гріх, зробивши її слабкою та смертною. Ворог, що прагне понад усе зробити зло людині і як найшвидше прибрати її з цього світу, щоб вона не встигла прийняти благодатний дар спасіння. Для цього він використовує самі різні види спокус, починаючи від елементарних побутових ідолів і закінчуючи звичайними ворогами життя тіла її, як то алкоголь, наркотики чи блуд.

Але Господь контролює все життя людини і ніяка душа не залишається без можливості знати й обрати Божу волю, щодо її життя. Всяка проблема допускається Всевишнім із ціллю зробити їй благо. Спочатку, щоб навернути її до Спасителя Христа, а потім звершувати її освячення та вершити через неї Свій досконалий план.
Тому нам, християнам, особливо потрібно бути вірними нашому Господу навіть тоді, коли все навкруги видається сумним, а випробування повторюються, як по-графіку. Коли серце падає у відчай, а виходу здається немає. У такому випадку немає нічого кращого й вірного ніж те, щоб покласти свою надію повністю на Бога. Колись так зробив цар Давид і за те удостоївся нагороди від Бога, так і у нас повинна бути незмінною вірність нашої надії на Нього. Бувши певний час випробуваними, ми лише отримуємо благо від Батька, бо Він піклується про нас, роблячи нам добродійство у Христі.

Знаймо твердо, що Господь нас не полишить, а навпаки змінить сум на радість і дасть сили пройти гідно певні "процедури" нашого виховання. " 13 Досягла вас спроба не інша, тільки людська; але вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її.14 Тому, мої любі, утікайте від служіння ідолам." (1Кор.10:13,14)

На служінні лунала і ця тема, що підготувала аудиторію до слухання проповіді на текст Першого послання Петра, яку говорив того дня брат-пастор Володимир Бакало.

І звичайно ж співали псалми, читали вірші та висловлювали молитви на славу нашого Бога, - Отця і Сина, і Духа Святого. Амінь!