Про те, що в нашому селі Кедина Гора відкрилася Церква християн-баптистів, я чула від своїх односельчан. Чула про свято "Урожаю", яке відбувалося восени кожного року, про те, що після святкування гостей пригощують смачним обідом. Чула про дитячі табори, що відбувалися у церкві влітку. Дитячий галас долинав аж до мого подвір'я, але я не розуміла, чому дітям там так весело.
До церкви мене ніхто не запрошував і тому я прийшла сюди не відразу й зовсім, як здавалося, випадково. Від Юлі Карюк, сестри яка була однією з перших у церкві, я почула, що віруючі іноземці привезуть інвалідні візки людям із вадами, що не можуть самостійно пересуватися. Такий візок нам був дуже потрібний, бо мій батько на той час мав уже Першу групу інвалідності. Я попросила Юлю, щоб вона сказала про це пастору Юрію. Але Юля запросила мене до церкви, щоб я прийшла і сказала про це сама. Ось так, майже випадково, я потрапила до Церкви християн-баптистів. В цей день всі чекали на приїзд до церкви пастора Герета, який приїхав із Англії. До церкви я прийшла завчасно. Пам’ятаю, що в мене дуже боліла голова, я була дуже напружена. Хвороби батьків, проблеми, негаразди – здавалося цьому не буде кінця. І ось на подвір'я під'їхало авто. До церкви почали заходити гості. Вони були всі усміхнені, віталися до всіх, потискали руки. Ніколи не забуду посмішок Ліди і її дочки Юлі із Чапаєвки. Лідина посмішка зачарувала мене. Я вже давно не бачила , щоб люди так щиро посміхалися. Я тоді подумала: " Господи! Невже ще комусь у цьому житті буває весело?". Всі помолились, прославили Господа піснями. Пастор Герет розповів, як у них пройшло свято врожаю, показував фото тих подій. Я так захопилася, що вже ні про що більше не думала, а тільки з великою цікавістю слухала пісні, які співали Ліда і Юля та інші члени церкви, я забула про все, навіть про те, чому туди прийшла. По закінченні служіння, сестри Церкви с.Кединої Гори пригостили гостей смачним тортом. Пастор Юрій поблагословив ту страву та руки, що її готували. І моєму здивуванню знову не було кінця. До цього часу я не знала Церкви, в якій можна було б помолитися і водночас пригоститися смачним тортом. Потім Ліда з Юлею знову ще співали.
Із Церкви я вийшла, як наче вилетіла на крилах. В усьому тілі було так легко, я ніби не відчувала під собою землі. Я навіть не помітила коли в мене перестала боліти голова. Це були мої перші відвідини Церкви християн-баптистів.
Від того часу я всім розповідала про те, як добре в цій Церкві. Ввесь час порівнювала все це з традиційною церквою, але не знаходила нічого спільного. Проте вдруге я зайшла до Церкви значно пізніше, - через рік на свято Різдва Христового. Потім іще через рік, знову ж таки на Різдво, я написала свої перші вірші: дитячі і на релігійну тему, які дивним чином мене схвилювали.
Восени 2006 року я покаялася, а вже влітку виконала заповідь Господа Ісуса Христа й охрестилася в Ім'я Отця, Сина і Духа Святого.
Тепер я славлю Бога разом із своїми сестрами по вірі у нашій маленькій Церкві села Кедина Гора, Бога Який є єдиний і гідний всієї слави, подяки й поклоніння. Амінь!