" Бог дав мені незрівнянно більше "
Особисте свідчення Бакало Володимира – диякона Церкви"Христа Спасителя"
Життя, яке подарував мені Христос, зовсім відмінне від того сухого й безцільного життя, коли я будував свої плани на нього зовсім не розуміючи, що є Той, Хто подарував мені його і чекає від мене, як і від кожного, щоб я використав цей земний час для слави Творця.
Це відбулося у 1993 році. Коли я зустрівся з Ним, все моє життя перевернулося і стало з голови на ноги. Собою Він замінив всі плани і надії, які я самовпевнено малював для себе. Сталося це на лікарняному ліжку, куди привело мене життя без Бога. Праву руку ампутували і під великим запитанням було майбутнє моєї ноги. Батьки використовували всі засоби, щоб зберегти мою ногу і підтримували мій дух. Чотири зроблені операції не приносили бажаного результату і було дуже тяжко і боязно.
Та біля мене була дівчина, яка не залишила мене і ввесь час знаходилась поруч, до речі вона і сьогодні поруч зі мною і з нашими чотирма найкращими дітками - моя люба дружина і наша сестра у Господі Іра. Вона була і є для мене дійсно помічницею, якою хоче бачити Бог у кожній дружині.
Але тоді все було дуже печально, хоча вихід був зовсім поруч та ми цього ще не знали. Першим це відчуло серце мами. Вона згадала, як у дитинстві її мама (батька не було, помер) водила її до церкви і навчала молитви "Отче наш". Роки атеїзму не давали прорости посіяному зерну і ось в благосприятливий час дало про себе знати. Тепер вона не пішла, а побігла до церкви і зі сльозами шукала відповіді на запитання:"Що робити?" в Того, Хто міг їй дати цю відповідь. Того ж вечора свою першу молитву "Отче наш" вивчив напам'ять і я. Довгими вечорами, як міг, я спілкувався з Богом і Він почав діяти. Рани стали затягуватись і я через чотири з половиною місяці приїхав додому.
Життя змінилося і треба було до нього пристосовуватись. Не довго тривали пошуки становлення у цьому світі, Бог знову про Себе нагадав. Побувавши у зібранні віруючих, я там і залишився на завжди, про що і молю ввесь час Бога. П'ятнадцять років із Христом пролетіли так швидко. Ростили дітей, будували Дім молитви, з дружиною навчалися у християнському коледжі. Бог через трагедію (як ми думали) подарував мені незрівнянно більше – спасіння в Сині Своєму і нове найкраще життя. Тепер я маю віруючих дружину і діток, вірних друзів, служіння для Господа.
І за все це я славлю мого Бога – Отця, Сина і Духа Святого. Амінь!
Це відбулося у 1993 році. Коли я зустрівся з Ним, все моє життя перевернулося і стало з голови на ноги. Собою Він замінив всі плани і надії, які я самовпевнено малював для себе. Сталося це на лікарняному ліжку, куди привело мене життя без Бога. Праву руку ампутували і під великим запитанням було майбутнє моєї ноги. Батьки використовували всі засоби, щоб зберегти мою ногу і підтримували мій дух. Чотири зроблені операції не приносили бажаного результату і було дуже тяжко і боязно.
Та біля мене була дівчина, яка не залишила мене і ввесь час знаходилась поруч, до речі вона і сьогодні поруч зі мною і з нашими чотирма найкращими дітками - моя люба дружина і наша сестра у Господі Іра. Вона була і є для мене дійсно помічницею, якою хоче бачити Бог у кожній дружині.
Але тоді все було дуже печально, хоча вихід був зовсім поруч та ми цього ще не знали. Першим це відчуло серце мами. Вона згадала, як у дитинстві її мама (батька не було, помер) водила її до церкви і навчала молитви "Отче наш". Роки атеїзму не давали прорости посіяному зерну і ось в благосприятливий час дало про себе знати. Тепер вона не пішла, а побігла до церкви і зі сльозами шукала відповіді на запитання:"Що робити?" в Того, Хто міг їй дати цю відповідь. Того ж вечора свою першу молитву "Отче наш" вивчив напам'ять і я. Довгими вечорами, як міг, я спілкувався з Богом і Він почав діяти. Рани стали затягуватись і я через чотири з половиною місяці приїхав додому.
Життя змінилося і треба було до нього пристосовуватись. Не довго тривали пошуки становлення у цьому світі, Бог знову про Себе нагадав. Побувавши у зібранні віруючих, я там і залишився на завжди, про що і молю ввесь час Бога. П'ятнадцять років із Христом пролетіли так швидко. Ростили дітей, будували Дім молитви, з дружиною навчалися у християнському коледжі. Бог через трагедію (як ми думали) подарував мені незрівнянно більше – спасіння в Сині Своєму і нове найкраще життя. Тепер я маю віруючих дружину і діток, вірних друзів, служіння для Господа.
І за все це я славлю мого Бога – Отця, Сина і Духа Святого. Амінь!
